МЕРЩІ́Й, присл.
1. Якомога швидше, скоріше. — Ходім мерщій, щоб часу не теряти [губити] (Гл., Вибр., 1957, 215); — Закінчуй технікум та повертайся мерщій у своє село (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 125); // Дуже швидко. Мерщій одяглася вона, ухопила корзину і — готова (Мирний, III, 1954, 172); І смерчі звуків випряда Оскаженіла хуга; То крутиться мерщій труда Велична центрифуга (Бажан, І, 1946, 59).
Мерщі́й…, ніж…, рідко — скоріше…, ніж… [Маруся:] Які ж, матушко, у черниць гріхи? [Матушка гуменя:] А ти думаєш, у їх немає? За їх гріх швидше береться, чим за мирян, до їх він мерщій пристане, ніж до кого другого (Мирний, V, 1955, 71).
2. у знач. присудк. сл. Дуже швидко кинутися, побігти. — Ух! — задрижавши, скрикнула вона, — яке холодне… — Та мерщій у сіни (Мирний, І, 1949, 334); Спати цар пішов сумний, А Іван у сад мерщій (Перв., Райдуга… 1960, 156).
3. Уживається як спонукальний вигук. А нуте, хлоп’ята, Мерщій на стіл курчата! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 143); Кінооператори, мерщій! Апарати на плечі й у поле бігом! (Довж., І, 1958, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 682.