МИГОТІ́ТИ, ти́ть і МИГОТА́ТИ, о́че, недок. Підсил. до мигті́ти. Миготять в вікнах вершечки дерев, синій дим з тютюну снує у вагоні основу (Коцюб., II, 1955, 269); Здавалося, що рішення зовсім недалеко, так і миготить у голові, а от ніяк не спіймати його… (Донч., V, 1957, 170); За вікнами лютує хуртовина, На припічку каганчик миготить… (Гр., І, 1963, 107); А світло огнисте мигоче, пала Круг повного всяких розкошів стола (Стар., Поет. тв., 1958, 211).
В оча́х миготи́ть — про враження рябизни в очах. Люди метушаться, — ті сюди, ті туди, аж в очах миготить! (Л. Укр., III, 1952, 490).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 700.