МО́ВБИ1, МО́ВБИТО, спол. Те саме, що мов1, — Коли б ви знали, яка я рада, що це ви до нас приїхали. Така рада.., мовби свою рідну дочку уздріла (Мирний, III, 1954, 306); Над чорними очима молодиці металися, мовби хотіли полетіти кудись, розкрилені брови (Стельмах, II, 1962, 10); Здається, мовби мчу я у санках по сніговім шляху (Л. Укр., І, 1951, 312); Тепер уже ніхто й не згадує про те, що колись баби плескали, мовбито він крадене передержує! (Гр., II, 1963, 314).
МО́ВБИ2МО́ВБИТО, част. Те саме, що мов2. Яка се тяжка річ і для нього і для всіх, оті приступи кашлю. Тепер мовби трошечки легше (Л. Укр., V, 1956, 161);— Я творитиму нові дерева, — сказав Мічурін, і вимовлені слова несподівано мовби підняли його над землею (Довж., І, 1958, 432); Почав Кирило Тур збирати зброю да, щоб заспокоїти паніматку, що мовбито в його на думці нема нічого смутного,.. завів козацьку пісню (П. Куліш, Вибр., 1969, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 769.