МУЗИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Прикм. до му́зика 1, 2. За старе піаніно сідала [Любов Прохорівна] щодня, вчилася грати й ненавиділа так звану "систему", якою приневолювала її вчителька набувати музичних знань (Ле, Міжгір’я, 1953, 23); — Треба повідати людям, які дорогі та музичні мотиви виховує народна пісня! (Мирний, III, 1954, 204); Єгор Мовчан створив нову мелодію на текст Думи, скомпонував до неї музичний супровід (Вол., Сади.., 1950, 37); Збирання і публікація словесного, пісенного та музичного фольклору мають велике громадсько-політичне значення (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 16); // Виражений, здійснюваний засобами музики. Музичний образ; Музична характеристика дійової особи.
Музи́чна шко́ла — школа, у якій навчають музики. І щастя їхнє, що за радянської влади вони народилися: було б їхнє бажання, — їм і музичні школи, їм і консерваторії, їм і педагоги (Вишня, II, 1956, 35); Музи́чний ве́чір — вечір, на якому виконують твори музики; Музи́чний інструме́нт — інструмент для виконання творів музики. В кутку [каюти] стояли музичні інструменти (Панч, Ерік.., 1950, 19).
2. Здібний до музики, який любить і тонко розуміє музику. Ми, українці, музичний народ (Рильський, Веч. розмови, 1964, 206); Музична людина.
Музи́чний слу́х — здатність сприймати та відтворювати музику (у 1, 2 знач.). Тішило його завжди, що ми всі п’ятеро маємо музичний слух (Вільде, Пов. і опов., 1949, 140).
∆ Музи́чна дра́ма — драма в супроводі музики, опера з драматичним сюжетом; Музи́чна коме́дія — комедія, що супроводжується музикою; оперета. Музична комедія це по суті водевіль із вставними пісенними й танцювальними номерами (Мист., 6, 1968, 9).
3. Який нагадує музику, приємний для слуху; мелодійний. Музичний голос.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 824.