НАБРЯКА́ТИ, а́є, недок., НАБРЯ́КНУТИ, не; мин. ч. набря́к, ла, ло; док.
1. Збільшуватися в об’ємі, розпухати (від приливу крові, молока і т. ін.). В екстазі дикого ритму спітнілі обличчя танцюючих набрякали кров’ю (Галан, Гори.., 1956, 25); На крутому чолі [Карпа] набрякла жила, виявляючи велику напруженість (Коцюб., І, 1955, 305); Відерне вим’я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (Вол., Місячне срібло, 1961, 260); // Опухати через скупчення рідини (випоту) в тканинах. Ввечері все тіло у неї розламувалося, а ноги так набрякали, що ледве віддиралися від долівки (Тулуб, Людолови, II, 1957, 440); Руки мої набрякли і взялись пухирями (Сенч., Опов., 1959, 256).
2. Розширюватися, роздаватися, збільшуватися в об’ємі від вологи, сирості і т. ін. Льотчик думає про те, що аеростат набрякає під дощем, важчає і, мабуть, знижується (Трубл., III, 1956, 145); Вікна понамерзали, двері набрякли (Тесл., Вибр., 1950, 76); Земля набрякла, блистіла, як масло (Горд., Дівчина.., 1954, 95); // Наливатися соками. Брості росли, набрякали і розпускались (Дмит., Наречена, 1959, 24),; Набрякли бруньки, Вдяглись в зелені мундири дерева… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 354); * Образно. Набрякають там щастям вже зерна оті. Що зібрали ми влітку, в жнива золоті (Нагн., Пісня.., 1949, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 20.