НАВИКА́ТИ, аю, аєш, недок., НАВИ́КНУТИ, ну, неш; мин. ч. нави́к, ла, ло; док., розм.
1. Засвоювати, набувати звичку до чого-небудь; привчатися що-небудь робити, якось діяти. Чого бик навик, того і вночі реве (Чуб., І, 1872, 286); Кати навикли поливати Країну кров’ю і слізьми. Але як прийде день одплати, — Судити будемо їх ми! (Пісні та романси.., II, 1956, 274).
2. Набувати навику, досвіду в чому-небудь. Хоч окулірувать я так і не навик, Проте копав, садив, підв’язував щосили (Рильський, II, 1946, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 30.