НАВІДРІ́З, НАОДРІ́З, присл. Рішуче, категорично, зовсім. Вона навідріз каже Якимові: Забий жінку перше! (Фр., XVI, 1955, 76); Хотілося швидше встати і йти, йти, але тіло навідріз відмовлялось служити (Гончар, II, 1959, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 33.