НАДИ́ХУВАТИ1, ую, уєш, недок., НАДИ́ХАТИ, нади́хаю, нади́хаєш і нади́шу, нади́шеш, док., перех. і без додатка.
1. Дихаючи, нагрівати повітря, робити його теплим, душним. — На, не мерзни! — взяв своє пальто Дратва і накрив ним Юрка. — Затягни на голову і надихай собі тепла, а то застудишся (Томч., Готель.., 1960, 136); — А ви сідайте, сідайте — припрошувала вона, змахнувши з лавки якесь сміттячко. — Хоч надихаєте трохи (Речм., Весн. грози, 1961, 47).
2. док., тільки нади́шу, нади́шеш, перен. Викликати в кого-небудь душевне піднесення, вплинути на когось яким-небудь чином. Привіт тобі, мій друже вірний, гаю, повірнику моїх найкращих дум! Все чисте, ясне, що лиш в серці маю, надихав свіжий запах твій і шум (Фр., XI, 1952, 162).
НАДИ́ХУВАТИ2 див. надиха́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 68.