НАЗНАВА́ТИ, наю́, нає́ш, недок., НАЗНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм.
1. Узнавати, вивідувати про існування, наявність чого-небудь. — Сьогодні оце, напившись чаю, побіжу по місті напитувать та назнавати квартиру для себе (Н.-Лев., І, 1956, 583); [Химка:] Хату хотів купувати. Назнав, каже, двір, що продається (Мирний, V, 1955, 252); // Знаходити, помічати, виявляти що-небудь. Назнав десь-то селянин В лісі шпаченята (Манж., Тв., 1955, 235); — Я назнав у одному місці свіжу сметану. У старої Прокопихи повна макітра назбирана (Тют., Вир, 1964, 44).
2. перев. док. Познайомившись, сподобати. Таки ж у нашому селі Назнав я дівчину… (Шевч., І, 1951, 396); Раніше, бувало, назнає парубок дівчину, то зараз же й скаже батькові та матері, а ті підуть на розглядини, роздивляться (Тют., Вир, 1960, 126).
3. тільки док. Зазнати, перенести багато неприємностей, горя і т. ін. Я кинулася до інших Олесевих знайомих, до котрих мала листи, але назнала стілько прикростей і сорому, що плюнула на все (Фр., III, 1950, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 92.