НАКО́ЛЕНИЙ, НАКО́ЛОТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наколо́ти. Біля нього [будинку] лежала колода, дрова дрібно наколені (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 82); — Підігрійте, Лесю, чайку. Он якраз і дрова наколоті (Гур., Осок. друзі, 1946, 55); Дужче заболів той пальчик, що втяла [Харитя] серпом, заболіли ноги, наколені стернею (Коцюб., І, 1955, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 107.