НАМОКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАМО́КНУТИ і НАМО́КТИ, ну, неш; мин. ч. намо́к і намо́кнув, ла, ло; док. Просочуючись, покриваючись водою, вологістю і т. ін., ставати мокрим, вологим, просякнутим чим-небудь. Часто ішли обложні дощі, від них усе намокало, і на пні гнив недорідний овес (Чорн., Виявол. земля, 1959, 116); Пальто на ній намокло, набрякло, замерзло (Н.-Лев., IV, 1956, 261); Його жупан намокнув кров’ю, і у чоботях хлюпа кров (Сос., І, 1957, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 130.