НАПЕРЕ́ВАГИ, НАВПЕРЕ́ВАГИ, присл. Тримаючи перед собою, з нахилом уперед (про гвинтівку, піку і т. ін.). Бійці з автоматами напереваги мчали через перехрестя на будинок, що клекотів з низу до верху (Гончар, III, 1959, 260); 3 шипінням піднялися три ракети і, опускаючись, вирвали з темряви шматок обвислої кручі і людську постать з гвинтівкою навпереваги (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 830).
◊ Гра́тися напере́ваги (навпере́ваги) — змагатися з ким-небудь, щоб узяти верх, здобути перемогу в чому-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 140.