НАПНУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до напну́ти 1 — 3. Проти вікон стояли рядками п’яльця, на них було міцно напнуте біле, тонке, як шовк, сукно (Н.-Лев., II, 1956, 97); Ця пісня в душі моїй, знаю. Бринить, наче напнута туго струна (Перв., II, 1958, 74); Рипів сніг під колесами напнутих халабудами возів (Хор., Незакінч. політ, 1960, 3); У руках Шовкун тримав туго напнуті віжки (Гончар, III, 1959, 233); Наумиха, напнута чорною хусткою, з складеними на грудях руками, стояла, спершись на ріг безверхої хати (Коцюб., І, 1955, 123); // напну́то, безос. присудк. сл. Коли напнуто було дах і поставлено на місце вікна без шибок, дітлахи вже нізащо не хотіли вертатися й на одну ніч до землянки (Ю. Янов., Мир, 1956, 277).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 153.