НАУЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАУСТИ́ТИ, ущу́, усти́ш, док., перех., заст.
1. Наставляти, навчати. Бувай же, — каже, — здоров, панотче і пане полковнику! Чули й ми, як господь наустив тебе взятись ізнов за козаковання [козакування] (П. Куліш, Вибр., 1969, 55).
2. Підмовляти, підбурювати проти кого-, чого-небудь. Вельможі царство збунтовали [збунтували], Против царя всіх наущали (Котл., І, 1952, 186); Сидимо та читаємо, інші сміються, другі мовчать та слухають, — мене нечистий і наустив. — Господи! Якби я, — кажу, — вмів такі вірші складати, я б і в протопопи не пішов… (Морд., І, 1958, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 224.