НЕ́ЖИТЬ, ю, ч. Запалення слизової оболонки носа, що супроводжується слизисто-гнійними виділеннями, іноді чханням. Проценко нажив страшенний нежить і цілими днями не виходив з хати (Мирний, III, 1954, 254); — Я боюсь нежитю, — з грайливою лукавинкою в очах відповіла Віра (Руд., Вітер.., 1958, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 305.