ОБВИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБВИ́ТИ, обів’ю́, обів’є́ш і ОБВИНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.
1. Обмотувати, обплітати, обкручувати собою. Чорноволосу голову двічі обвивали жовтогарячі кісники (Н.-Лев., II, 1956, 307); [Кассандра:] Дивись: і досі золота гадючка мені правицю обвиває (Л. Укр., II, 1951, 256); Буйний хміль доверху обвивав Не стару, та вже зів’ялу грушу (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 101); // Доладно облягати, обволікати (про одяг). Гнучкий стан [Дзвінки] обвивали дорогі запаски (Гжицький, Опришки, 1962, 219); Шелестіли пухнасті лисиці, які мали обвивати плечі угорських аристократок (Гончар, III, 1959, 273); // перен. Оточувати, розташовуючись, розміщуючись навколо чого-небудь. Висока кам’яна стіна обвивала кругом великий розкішний садок (Мирний, IV, 1955, 7); // Міцно охоплювати чим-небудь. Його тонкі, цупкі ноги гадюками обвивали баского чорного коня (Н.-Лев., III, 1956, 134); Спрут.. обвивав лапами руку (Коцюб., II, 1955, 417); // Те саме, що обійма́ти 1. Обвив [Роман] їй стан рукою, але вона тихо визволилася з тих обіймів (Гр., II, 1963, 270); Дівчина.. цілком віддалася стихійній силі почуття щастя: вона незчулася, як обвила шию парубка і міцно поцілувала його (Л. Янов., І, 1959, 426); Руки обвили його за шию, іскристі й добрі очі здавалось зазирали в саму душу (Шиян, Переможці, 1950, 61).
2. чим, у що, навколо чого. Обплутуючи, обв’язуючи, покривати поверхню чого-небудь. Дерева молоді на цій землі посадим І обів’ємо дім веселим виноградом! (Рильський, II, 1960, 255); Садоводи колгоспні напоять тебе [дуба] із криниці, Ланкові обів’ють у стрічки золотої пшениці (Мал., Звенигора, 1959, 220); // рідко. Те саме, що обв’я́зувати 1. Обвивши собі той шнурок міцно довкола руки, я шепнув хлопцям: — Тягніть мене! (Фр., IV, 1950, 18); // Щільно обгортати в що-небудь, замотувати чимось. Бережно обвила вона письмо в папір і в шматину (Фр., III, 1950, 439); Гюлле нервово щільніше обвила навкруг стану тонкий пістряк (Досв., Гюлле, 1961, 131).
3. перен. Густо обволікати, обкутувати, оточувати з усіх боків (про дим, туман і т. ін.). — Ну, а як же моя сім’я? Діти? — і затих [Оксен] в очікуванні, обвиваючи голову сивою чалмою диму (Тют., Вир, 1964, 440); Він, міцно, глибоко затягшися цигаркою, обвив себе сизим тютюновим серпанком (Головко, II, 1957, 69); // Охоплювати, обіймати (про настрій, почуття і т. ін.). На Руській землі журба виростала, Велика печаль кругом тую землю обвивала (Мирний, V, 1955, 268); А серце обвило холодне, чорне горе, А серце томиться в обіймах чорних ночі (Рильський, І, 1960, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 469.