ОБПИРА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ОБПЕ́РТИ і ОБІПЕ́РТИ, обіпру́, обіпре́ш, док., перех. Приставляючи, притуляючи що-небудь до чогось, утримувати його в певному положенні. Легке напруження. Так наче хочеш обперти зомлілу спину й не маєш об віщо (Коцюб., II, 1955,438); Став біля дому свого він, ..Списа поставив свого, об високу обперши колону (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 290); Обіперши руку об коліно, він дивився, мовби милувався нею (Вільде, Сестри.., 1958, 519).
ОБПИРА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ОБІПРА́ТИ, обперу́, обпере́ш, док., перех., розм. Прати кому-небудь все необхідне. От Павлютиха, то й трішки на моє сирітство не власкавилась. Правда, — обпирала мене й обшивала (Вовчок, VI, 1956, 226); Своїми невсипущими руками виношувала [Гузириха], вигодовувала, обпирала й обшивала своїх дітей (Чорн., Пісні.., 1958, 85); — Борони, боже, занедужаєте, то я навідуватимусь до вас, .. і спечу вам, і зварю, і обперу вас.., — говорила Мотузиха до баби Оришки (Н.-Лев., IV, 1956, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 556.