ОБРО́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОБРОНИ́ТИ, роню́, ро́ниш, док., перех., рідко.
1. Губити, упускаючи, скидаючи з себе. Засмучений ліс обронює перші пожовклі листочки (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 475); Сонце світ закрило, І дерево.. Листя обронило (Рудан., Вибр., 1937, 261).
2. перев. док., перен. Сказати, промовити що-небудь коротко, мимохідь (перев. після мовчання).
Оброни́ти сло́во (фра́зу) — сказати, промовити що-небудь. За весь час, що тяглася нарада, вона не обронила жодного слова про роботу своєї бригади (Панч, II, 1956, 482); — Це почалось учора, коли ти за сніданком обронила оту фразу (Головко, І, 1957, 474).
3. Опускати, схиляти. Лук’ян обронив патлату голову на сухі груди (Панч, Синів.., 1959, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 570.