ОБЦЕ́НЬКИ, ів, мн.
1. Ручне металеве знаряддя у вигляді щипців з загнутими всередину і загостреними кінцями для витягування цвяхів. На великому столі були порозкидані пилочки, напильники, рубанок, обценьки, бруски дерева (Вас., II, 1959, 226); [Івлєв:] Ще раз подивлюсь на неї [картину], а тоді вже заб’ю навічно (Починає витягати цвяхи обценьками) (Коч., II, 1956, 385); Гриньо обценьками відкушував шматочки дроту (Чорн., Пісні.., 1958, 72); * Образно. Мокра зима заціпеніла в цупких обценьках морозу (Досв., Вибр., 1959, 152); * У порівн. [Дранко:] А тут мов обценьками здавило [горе] тебе і ріже тобі душу, як крицю тупий терпуг!.. (Кроп., І, 1958, 179); // заст. Знаряддя катування. Усе спробують над ними [стратенцями] майстри-кати: і розпечені до червоного обценьки.., і пружини, які застромлюють у всі отвори людського тіла (Тулуб, Людолови, II, 1957, 103).
◊ Обце́ньками не ви́рвеш (не ви́тягнеш і т. ін.) сло́ва (ві́дповіді і т. ін.) — ніяк не доб’єшся слова (відповіді і т. ін.). І вона знає, вже більше нічого питати Андрія: обценьками не вирвеш зайвого слова (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 813).
2. перен. Охоплення противника з флангів для повного його оточення. Капітан Коваленко був.. серед тих резервів, яких надбано з півночі й з півдня, які стояли, нарощуючи сили, готуючись замкнути обценьки за спинами угруповання фон-Паулюса (Ю. Янов., Мир, 1956, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 602.