ОЗНАМЕНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОЗНАМЕНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Бути свідченням, вираженням чого-небудь; характеризувати собою що-небудь. Повстання в Одесі і перехід на сторону революції броненосця "Потемкин" ознаменували новий і великий крок вперед у розвитку революційного руху проти самодержавства (Ленін, 10, 1970, 319); Своєю художньою, публіцистичною і науковою діяльністю він [І. Франко] ознаменував цілу епоху в українській літературі (Іст. укр. літ.. І, 1954, 499).
2. Відзначати, виділяти, характеризувати чимось яку-небудь визначну подію, урочисту дату і т. ін. Певне, що всі ті, у кого серце не скаменіло під натиском щоденних клопотів, ознаменують святкуванням Вашу [М. В. Лисенка] 25-тилітню невсипущу працю (Мирний, V, 1955, 371); // Робити що-небудь знаменним, визначним, пам’ятним. Артіль імені Шевченка ознаменувала завершення суцільної колективізації насамперед тим, що заклала п’ятдесятигектарний сад (Вол., Самоцвіти, 1952 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 656.