ОКО́ПЧИК, ОКІ́ПЧИК, а, ч., військ. Зменш. до око́п 2. І скрізь — купи наритої землі. Вирви од бомб, окіпчики, позиції мінометної батареї (Ю. Янов., Мир, 1956, 6); Він, молодий лікар санбату, пам’ятає себе в невеличкому окопчику, який вигріб перед фронтом ворога (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 179); Коли до партизанського окопчика залишилось сто метрів, він зупинився (Тют., Вир, 1964, 536).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 675.