ОПОЛІ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПОЛОСКА́ТИ, ощу́, о́щеш, док., перех. Те саме, що обполі́скувати. Шумів лагідний прибій, що, ніби дражнячись і пустуючи, ополіскував гальку піщаного берега (Трубл., Мандр., 1938, 65); Папороть солодкая росла На обриві скальному: накопав [Каїн] її коріння і, ополоскавши В воді, поїв (Фр., X, 1954, 379); * Образно. Дивне почуття ополіскує душу (Горд., Дівчина.., 1954, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 721.