ОПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОПУСТИ́ТИ, ущу́, у́стиш, док., перех.
1. Переміщувати нижче, донизу. Погиба опускає газету і не знає, чи шматувати її, чи повернути сотникові (Стельмах, II, 1962, 54); Жменяків син зупинився біля колодязя. Виліз на цямриння і почав опускати важке дубове відро (Томч., Жменяки, 1964, 8); Він змерз одразу, безсило опустив бартку і посунувся далі (Коцюб., ІІ, 1955, 344); Надівши шолом, Данило опустив забороло і підняв руку (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 443); Матроси подали швартові, опустили пологий трап, натовп зустрічаючих повалив до корабля (Кучер, Чорноморці, 1956, 65); // Схиляти, звішувати донизу. Пес.. знову завив. Він вив якось особливо тоскно, підводив лохмату морду, опускав її аж до землі.. і знову вив (Епік, Тв., 1958, 146); І другу я березу тут побачив, Що серед моря зелені нової.. Стояла, опустивши довгі віти (Рильський, III, 1961, 170); Селом запахло — опустив Дорош голову, та Оксен помітив сльози, які блиснули під окулярами (Тют., Вир, 1964, 102); // на що. Спускаючи вниз, класти, ставити на що-небудь. Чужий дядько віддер його руки від полудрабка, підтяг за них Василька догори і опустив на гарячий порох (Панч, Гарні хлопці, 1959, 88); Богдановський опустив голову на руки й замислився (Довж., І, 1958, 320); Лариса.. стомлено опустила руки на м’які підлокітники (Руд., Остання шаблія, 1959, 30).
◊ Опуска́ти (опусти́ти) ву́ха див. ву́хо; Опуска́ти (опусти́ти) го́лову — те саме, що Ві́шати (пові́сити) го́лову (див. голова́); Опуска́ти (опусти́ти) кри́ла див. крило́; Опуска́ти (опусти́ти) ніс див. ніс; Опуска́ти (опусти́ти) о́чі (по́гляд, ві́ї і т. ін.) — дивитися вниз, потуплюватися. Виструнчившись перед батальйонним, Шевченко опускав свої сині, як небо, очі з притамованою в них іронією… (Тулуб, В степу.., 1964,124); Гашіца чула той погляд і, опустивши очі додолу, червоніла (Коцюб., І, 1955, 234); Вона опустила погляд і, стиснувши вуста, шпортала.. зонтиком у траві (Коб., III, 1956, 250); Юрко збентежено опустив повіки, зашарівся (Коз., Вибр., 1947, 13); Опуска́ти (опусти́ти) ру́ки — впадати в розпач, в апатію; ставати пасивним, бездіяльним. Молода вдова лишилась сама з двома дрібними дітьми.. Та не опустила рук вона (Фр., VІ, 1951, 166); [Степанида:] Що, свашечко, і ви не заспокоїте вашої доні? .. Ми вже і руки опустили (Кроп., IV, 1960, 35).
2. куди, в що. Укладати, поміщати і т. ін. щось куди-небудь, всередину чогось. Коли ж що-небудь — весла чи руку — опустиш в воду, то вони стають срібними (Коцюб., III, 1956, 325); Марина взяла яблуньку-саджанець, опустила в ямку (Головко, І, 1957, 449); Антон опустив листа в поштову скриньку (Ткач, Крута хвиля, 1956, 155); // Посилати, направляти, спрямовувати щось куди-небудь, у що-небудь. Дівчина знай опускала туди [в фартушину] то одну, то другу руку, витягала квіточку по квіточці (Мирний, І, 1949, 164); Мишуня боявся, опускаючи ногу в темряву й намацуючи щабель, що наступить на голову передньому (Ю. Янов., II, 1954, 147).
3. на що і без додатка. Пускаючи, скидати вниз. Радянські авіатори.. з важким гуркотом опускали бомби на воєнні цехи (Гончар, III, 1959, 238); * Образно. Христя почала перебирати своє життя. Що воно?.. Ціла вервечка випадків, котрі піднімали її угору на те, щоб опустити сторч головою (Мирний, III, 1954, 332).
4. діал. Залишати, покидати. Коли ж ми вернули з його [батькового] похорону,.. заблагала [мати], щоб я не опускав її ніколи (Коб., III, 1956, 78); З легким серцем опускав він шкільні мури, легко ступав.. перед себе (Ков., Світ.., 1960, 63); Сон опустив його зовсім. Обертався з одного боку на другий (Март., Тв., 1954, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 734.