ОРЕ́НДА, и, ж.
1. Тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою і т. ін. на договірних засадах. Мерщій здали [пани] землю в оренду, а самі врозтіч (Мирний, IV, 1955, 240); Треба було [Мірошниченкові] йти до млина. Не молоти, а перевіряти, чи не пустує млин, взятий в оренду Варчуком (Стельмах, II, 1962, 304); Хто має добрий колодязь, той і панує. Хоче — торгує сам, хоче — здає в оренду за великі гроші (Гончар, Таврія, 1952, 38).
2. Плата за таке користування. Оренда пішла вгору, земля подорожчала (Мирний, IV, 1955, 241); — Коли люди захочуть, то і вам, ласкавий пане, доведеться оренду платити (Стельмах, І, 1962, 357).
3. іст. Шинок, корчма. Дидона рано ісхопилась, Пила з похмілля сирівець; А послі [після] гарно нарядилась, Як би в оренду на танець (Котл., І, 1952, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 743.