О́СІНЬ, о́сені, ж. Пора року між літом і зимою, яка характеризується скороченням дня, поступовим похолоданням, відльотом птахів у вирій, скиданням рослинами листяного покриву і т. ін. Минають дні, минає літо, Настала осінь, шелестить Пожовкле листя (Шевч., II, 1963, 336); Всі одразу помітили, що літо вже минуло, що вже настала осінь з нескінченними мряками, розбитими дорогами, холодними вітрами (Гончар, III, 1959, 132); // перен. Час наближення старості, згасання почуттів, життя. А тепер, на осені життя, Між погрозних одсвітів багряних.., Уночі до краю, до кінця Зрозумів я, що життя кінчиться (Рильський, І, 1956, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 766.