ОХРИПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОХРИ́ПНУТИ, ну, неш, док.
1. Ставати хрипким (про голос).
2. Діставати хрипоту в голосі внаслідок хвороби, перенапруження голосових зв’язок тощо. — Здавалося, скрипка хотіла кричати, лаятися, але охрипала, замовкала (Ів., Вел. очі, 1956, 46); [Кобзар:] Аби була ласка слухати, поки не охрип, співатиму (Шевч., І, 1963, 100); Дитя охрипло від крику і тепер тільки схлипувало (Кучер, Чорноморці, 1956, 238); // перен. Утрачати нормальне звучання. Яке ж мені було горе, коли сопілка чомусь охрипла (Донч., VI, 1957, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 827.