ОЧУ́ТИ́ТИСЯ, очу́чу́ся, очу́ти́шся, док., розм.
1. Прийти до пам’яті; опритомніти. Почали жінки бризкати їй в обличчя водою, аж поки вона очутилась (Гр., II, 1963, 430); Од холодної води, якою побризкали Кіндрата, він очутився (Панч, Гомон. Україна, 1954, 127).
2. Повернутися до стану душевної рівноваги. Ледве що очутилася я трохи по тяжкій утраті вашого батька, ледве припочила з великої фізичної втоми.., вже спав на мене цей новий смуток (Коб., II, 1956, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 836.