ПАЩЕ́КА, и, ж., розм. Те саме, що па́ща. Помаленьку вона [щука] рознімає свою пащеку і випускає воду (Фр., III, 1950, 331); Перед очима мигнула пащека вовкодава (Шер., В партиз. загонах, 1947, 74); Щось животинне було примітне в його [Кованьковому] здоровому апетиті, в завзятій праці пащекою та щелепами (Н.-Лев., І, 1956, 612); — Цей хлопчисько зажене мене на той світ! Ти побачиш, як колись не витерплю і… роздеру йому пащеку аж до вух! (Кач., II, 1958, 20); Якісь люди бігали по вузенькому перону, заливався сюрчок біля жадібної пащеки тунелю, гриміло зчеплення між цистернами (Загреб., Європа 45, 1959, 258).
◊ Розпусти́ти (роззя́вити і т. ін.) паще́ку, вульг. — наговорити зайвого; розбазікатися, розтеревенитися. На печі заохкала дружила. — Прикуси язика, старий дурню. При дітях розпустив пащеку (Збан., Переджнив’я, 1955, 182); [Русаловський:] Чого ти так пащеку роззявив? Та нехай тобі заціпить! (К.-Карий, II, 1960, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 105.