ПЕРЕМО́ВЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕМО́ВЧАТИ, чу, чиш, док.
1. неперех., про що. Утримуватися від відповіді, переносити, переживати що-небудь мовчки. [Парвус:] Тільки ж вислухати, як той поганин ображає бога і перемовчувать — се теж спокуса, се може до байдужості довести (Л. Укр., II, 1951, 408); Що ж би їй стоїло перемовчати про горілку, а то ось що вийшло, яка біда для неї! (Григ., Вибр., 1959, 96); Вона.. без крайньої потреби не ув’язується з відвідувачами в суперечки. Всім не догодиш. Лаються — перемовч (Гончар, Тронка, 1963, 126).
2. тільки док., перех. і без додатка. Мовчати протягом якогось часу. Зачервоніється, засоромиться [Оксана], рученьками закриється, перемовчить, та вп’ять за своє (Кв.-Осн., II, 1956, 431).
Перемо́вчати хвили́ну (мить, і т. ін.) — помовчати який-небудь проміжок часу. Бабуся перемовчала хвилинку та й каже: — То йди, моя дитино. Я тебе.. підожду (Вовчок, І, 1955, 123); Перемовчавши мить, щоб передихнути, він загорлав іще дужче (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 230.