ПЕРЕШКО́ДА, и, ж.
1. Те, що перепиняє рух, заступає шлях, закриває доступ куди-небудь; перепона. А ось і перешкода. Од стіни до стіни заповнила вуличку в’язка колючого сіна на голові жінки (Коцюб., II, 1955, 294); — Що буде потім? А те, що буває з весняним струмком, який зустрічає перешкоду. Що робить струмок? Він шукає бічного шляху, щоб обминути перепону і полинути далі за законами тяжіння (Чаб., Тече вода.., 1961, 102); З’їжджаючи з гори, він надто згинає коліна. Згинає їх не як сміливець, який збирається перескочити перешкоду, а як невправний хлопчак, який боїться стрімкого спаду (Вільде, Сестри.., 1958, 539).
З перешко́дами — з трудом, насилу. Слова співу йдуть через старе горло з перешкодами, як коли би не лиш на руках у них, але і в горлі мозилі [мозолі] понаростали (Стеф., І, 1949, 70).
2. перен. Те, що заважає здійсненню чого-небудь; завада. Головною і основною перешкодою розвиткові продуктивних сил сільського господарства Росії є пережитки кріпосництва (Ленін, 17, 1971, 119); — Ніби й учена людина, агроном, а от чинить перешкоди усім новим заходам у комуні (Донч., І, 1956, 60); Давно вже вийшли вони з лагідних юнацьких літ у сувору черству мужність. Багато прекрасних людяних поривань розгубилось і позабулось на життєвих дорогах. Багато відняли нерівні сутички з життєвими перешкодами (Довж., І, 1958, 437).
Без перешко́ди (перешко́д) — вільно, без перепон. А знання всіх тайн природи Доведе без перешкоди, Що всіх мудрих скаже гурт: Надприродність — це абсурд! (Фр., XIII, 1954, 397); Добувши перепустку, ми без перешкод прибули до селища (Досв., Вибр., 1959, 43).
◊ Бу́ти (стоя́ти, ста́ти) на перешко́ді — те саме, що На зава́ді бу́ти (става́ти, стоя́ти і т. ін.) (див. зава́да). — Мене, братці, не беріте з собою, — прохав він товаришів, — мені перебито обидві ноги, я й в дорозі, й вдома буду тільки на перешкоді… покиньте мене краще тут (Стар., Облога.., 1961, 55); Скоро батько у чому їй на перешкоді стане — чи там у ярмарку не звелить купувати якої одежини, чи воза не дасть поїхати куди — вже Катря просить назад своєї обіцянки (Вовчок, І, 1955, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 321.