ПИЯ́К, а́, ч., розм. Той, хто постійно і надмірно п’є спиртні напої, має хворобливу пристрасть до них; алкоголік, п’яниця. Пияком звичайно є той, хто п’є в корчмі та й хто п’є завсігди: чи є товариство, чи ні, чи є причина пити, чи ні (Март., Тв., 1954, 64); — Да, так ти говориш, значить, Я — пияк, ледащо. — П’ють усі, — але пиячить, Тимофію, нащо? (Воскр., З перцем!, 1957, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 375.