ПЛЕСКА́Ч, а́, ч., діал.
1. Круглий, плескатий хліб. Миколка жадібно п’є з глечика молоко, гризе сухий плескач (Рибак, Помилка.., 1956, 158); Він жував таджицького прісного плескача (Перв., Невигадане життя, 1958, 63); // перен. Будь-який предмет плескатої форми. Тепер вона засинала, тільки торкнувшись щокою твердої, ніби піском набитої і в плескач розіспаної подушки (Собко, Нам спокій.., 1959, 91).
2. Ляпанець. Запишалась [Христина] перед дзеркальцем, що вона вже таки дівчина, а не яке-небудь фуркало, що його звідусіль плескачами і запотиличниками женуть старші (Стельмах, Хліб.., 1959, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 577.