ПОБІГА́ЙКА, и, ж., розм. Людина, яка довго не затримується на одному місці; непосида. — Мабуть, уже кудись майнула, побігайка, — подумала генеральша та й вийшла довідатись. Уляни в дівочій не було (Мирний, II, 1954, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 614.