ПОВОЗИ́ТИ, вожу́, во́зиш, док.
1. перех. Возити кого-, що-небудь якийсь час. — Що ж усе танцювати та танцювати, — крикнула одна реготуха: — якби ви нас, дяче, повозили ще! (Мирний, II, 1954, 194).
У ре́шеті повози́ти див. ре́шето.
2. неперех., чим, розм. Совати чимсь по якій-небудь поверхні якийсь час. Молодиця повозила руками, налапала свиту й кинула на Василину (Н.-Лев., II, 1956, 101); Хтось бере до рук рубанка і, повозивши ним по дубовій планці, кидає його й лагодить фуганок (Ю. Янов., II, 1958, 140).
3. перех. Звезти все або багато чого-небудь. Повозив усі снопи з поля (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 690.