ПОГРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОГРОЗИ́ТИ, грожу́, грози́ш, док.
1. Попереджати з погрозою про покарання; грозити покаранням. Непийвода більше за всіх лютував і погрожував послати на шибеницю всю варту, котра дала змогу єзуїтові отруїтися (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 330); [Бабич:] Ти йому погрози, що підеш до суду на скаргу (Фр., IX, 1952, 140); — Посади.. не були розподілені.. Тоді, погрозивши зірвати сойм, ми роз’їхалися по домах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 14); // Робити загрозливий жест. Юрко обходить гарбу навкруги, погрожує батогом услід дівчині (Жур., Вечір.., 1958, 6); — За той час бавтеся добре та й не вганяйте дуже за дівчатами, — сказала [Краньцовська] й погрозила йому пальцем (Март., Тв., 1954, 264); Вона погрозила комусь кулаком за вікно (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 142).
2. тільки недок. Містити, таїти в собі яку-небудь небезпеку, загрозу. Через отой поганий, бензином заправлений сліпак [каганець], що.. погрожував вибухнути, я найбільше ремствував на матір (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 39); // Бути неминучим, невідворотним для кого-небудь. — Невже мені зовсім не погрожує небезпека в цих.. околицях? (Досв., Гюлле, 1961, 67).
3. тільки недок., перен. Лякати своєю близькістю, можливістю здійснення; // Залякувати чим-небудь. Римський імператор боявся посилення Росії і погрожував Богданові Хмельницькому походом на Україну (Довж., III, 1960, 78); Дарма палій війни нагострює сокиру і атомом своїм погрожує дарма (Гонч., Вибр., 1959, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 724.