ПОДАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Дати, віддати що-небудь комусь назовсім, безплатно. Легше десятьом подарувати, чим в одного попросити (Укр.. присл.., 1955, 53); У той день, як нам рушать, подарував він свого коня (Стор., І, 1957, 178); Моряки подарували щасливим батькам.. колиску роботи корабельного тесляра (Тулуб, В степу.., 1964, 343); * Образно. Піснею завершується чудовий вечір, який подарували москвичам українські друзі (Літ. Укр., 11.ХIІ 1962, 1); // Лишати, не забирати що-небудь своє у когось. Як ся напомки [нагадувати], то лучче подарувати (Номис, 1864, № 10643); — Дайте лишень нам половину пасіки, а як ні, то бери, Карпе, сокиру та й рубай груші. Я вам свого не подарую, — кричала, аж сичала Мотря (Н.-Лев., II, 1956, 356); — Никаноре, щоб сьогодні до вечора приніс мені п’ять карбованців! — ..Никанор жалібно подивився на пана, надіючись, що той подарує йому гроші (Стельмах, І, 1962, 12).
◊ Подарува́ти життя́ (рідше життя́м) — залишити живим засудженого до страти; помилувати. Все в уяві зір жовніра над змовклим боєм, шумом трав і над похмурою рікою, коли я твердою рукою йому життя подарував (Сос., II, 1958, 420); Ткачі здебільшого стоять, мов на суді, наче ждуть, чи їх на смерть засудять, чи життям подарують (Л. Укр., IV, 1954, 211); Подарува́ти по́гляд (у́смі́шку і т. ін.) — поглядом, усмішкою виявити своє ставлення до кого-небудь. Наталія Олександрівна подарувала йому ніжний, добрий погляд (Збан., Сеспель, 1961, 175).
2. ким, чим. Наділити ким-, чим-небудь, обдарувати. Дивись, Горпина як слід і побалакає з Мотрею і пожалує її молодих літ, пусте [пустить] погуляти, подарує чим-небудь (Мирний, І, 1954, 234); [Василь:] Просю [прошу] тебе у куми: Домаха подарувала мене сином! (Кроп., II, 1958, 152).
3. Збагатити своєю працею (науку, культуру і т. ін.). [Острожин:] В наші часи не часто чуєш такий хвалебний тон (..читає). — На днях наш молодий драматург подарував нам [драму] … (Л. Укр., II, 1951, 85); Великого поета [Т. Шевченка] Земля колись полтавська напоїла, — А сам він невичерпне джерело Подарував народові навіки (Рильський, III, 1961, 105).
4. Вибачити, простити кому-небудь щось. Цяцькований Осел придбав нову біду: Де не повернеться — усе не до ладу, Чи шкоду втне — не подарують, Почують, що дзвенить — палюгою частують (Гл., Вибр., 1951, 137); [Марко:] Ти думаєш, що я так легко подарую тобі тяжку образу цієї нещасної дівчини? (Ірчан, І, 1958, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 734.