ПОЗАСИПА́ТИ 1, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Заси́пати, заповнити чимсь усе або багато чого-небудь. Став [брат] молотить.. Позасипав повнісінькі закроми (Стор., І, 1957, 33).
2. Заки́дати чимсь усе або багато чого-небудь, усіх або багатьох. Сніг позасипав стежки, дороги (Гжицький, Опришки, 1962, 245); [Степан:] Наша частина першою увійшла в Софію.. Бійців квітами позасипали (Корн., II, 1955, 85); // безос. [Гусейн:] Ти ж бачиш, Пашо: ми з тобою вдвох Всю ніч ходили, бігали, повзли, Та всі сліди позасипало снігом… (Дмитр., Драм. тв., 1958, 51).
ПОЗАСИПА́ТИ2 і ПОЗАСИНА́ТИ, а́ємо, а́єте і діал. ПОЗАСИПЛЯ́ТИ, я́ємо, я́єте, док. Заснути (про всіх або багатьох). Усі незчулись, як позасипали дуже міцним сном (Н.-Лев., III, 1956, 118); Місяць вийшов вище на небо.. Позасинали [люди] в хатах (Ю. Янов., І, 1958, 159); Але коли прийшла ніч і Ворони позасипляли в своїх гніздах, тоді вилітали Сови зі своєї печери (Фр., IV, 1950, 96).
ПОЗАСИПА́ТИ3, а́ємо, а́єте, док. Заспати (про всіх або багатьох). Настя, вийшовши на двір і глянувши по улиці, не забачила нігде нікого. — Чи рано, чи позасипали? — подумала вона (Мирний, IV, 1955, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 796.