ПОЗЛА́ЗИТИ, ить, имо, ите і ПОЗЛІЗА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте. док.
1. Злізти, спуститися вниз звідкись, з чого-небудь (про всіх або багатьох). Тугар Вовк і Мирослава позлазили з коней (Фр., VI, 1951, 64); Кілометрів за три від села спинилися [розвідники], позлазили з саней (Шиян, Партиз. край, 1946, 100); Діти скоренько позлізали з плота й хотіли-таки зараз до Трьох лісків іти (Кобр., Вибр., 1954, 153); * Образно. Декотрі [хатки] позлазили наниз, поховались між купами каміння, попритулювались до провалин (Н.-Лев., І, 1956, 49).
2. Відпасти, відвалитися в багатьох місцях, залишаючи ушкоджену або оголену поверхню чого-небудь. Пруття наносили цілу стирту, — фабрика в хаті! Я гиллі [гілля] обламую, вона листя обчімхує, аж їй шкіра з долонів [долонь] позлазила (Фр., І, 1955, 372).
3. Піднятися, виповзти і т. ін. нагору, вилізти на що-небудь (про всіх або багатьох). Хлопці та підпарубочі, котрим із-за людей нічого не видко, так аж на верби позлазили і вкрили їх, мов ті галки… (Кв.-Осн., II, 1956, 174); Гордій звелів кільком чоловікам позлазити на хати і гасити іскри, а сам почав порядкувати коло комор (Гр., II, 1963, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 818.