ПОЗО́РИЩЕ, а, с.
1. заст. Видовище (у 2 знач.). З позорища увечері У терми сховався Святий кесар з лікторами (Шевч., II, 1963, 292).
2. розм. Те саме, що ганьба́ 1. [Підгайний:] Прийдеться привселюдно виявити хатній сором!.. Отакий каламут, отаке позорище! (Кроп., III, 1959, 87); Розв’язку маєш бач яку — ..дві вагонетки на боку, одна — колеса вгору.. І невелика тут біда, позорище велике (Дор., Три богатирі, 1959. 74).
$ Виставля́ти (вести́, волокти́, тягти́ і т. ін.) на позо́рище — робити предметом загального осміяння, осуду. — Коли вестимуть мене з тюрми на позорище, чи ти станеш зо мною разом? (Мирний. III, 1954, 362); Стоя́ти на позо́рищі — бути предметом загального осміяння, осуду. Ти знаєш, що.. кождий сміється над тобою.. Стоїш на позорищі, а на душі тобі так, як би тебе карали привселюдно (Март., Тв., 1954, 195).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 826.