ПОКЛЕКОТА́ТИ, о́че і ПОКЛЕКОТІ́ТИ, оти́ть, док. Клекотати, клекотіти якийсь час; // безос. — Друзі!.. — І вже, передаючись з уст в уста, покотилось далеко в поле, помчало, поклекотіло в інші, розтягнуті понад шляхом румунські батальйони й полки: — Він сказав — друзі! (Гончар,III, 1959, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 29.