ПО́КЛИК, у, ч.
1. Прохання, запрошення або вимога прийти, з’явитися куди-небудь і т. ін. Це наче з-під землі донісся до неї глухий Ониськів поклик: — Явдохо! Явдохо! а йди лиш сюди (Мирний, IV, 1955, 39); Зайти до кухні без поклику Хани не смів ані Куна, ані Лейбуньо, доки вона була в кухні (Фр., II, 1950, 80); Нур’ялі сидів у комірці, готовий з’явитися на перший поклик (Тулуб, Людолови, І, 1957, 372); * Образно. Зачувши голос від вершин незнаних, На поклик владний я до тебе йшов (Зеров, Вибр., 1966, 425); // перен. Притягальна сила чого-небудь. Він серцем чує, як з глибоких долин, де киплять ріки та рвуть береги, з тихих осель і царинок котиться вгору, на поклик весни, жива хвиля худібки, і під ногами її радо зітхає земля (Коцюб., II, 1955, 320); Так, це тільки берег Великого океану, заповітне місце, звідки чути поклик просторів, неспокійних доріг (Гончар, Тронка, 1963, 336).
За по́кликом душі́ (се́рця, со́вісті) — у відповідності до своїх прагнень, почуттів, переконань.
2. Прохання або вимога діяти певним чином, взяти участь у чому-небудь. Треба напружити всі сили, гукнути поклик до всіх, кому дорога ця справа (Мирний, І, 1955, 430); Пролетарський Петербург піднімав над Росією горде червоне знамено революції. У відповідь на його поклик вставали російські і українські міста (Цю-па, Україна.., 1960, 39); // Заклик, відозва, гасло. Робітників полки злучені ідуть, і поклик рокоче: Вставайте, народи! Прийшла пора, пора — день свободи! (Пісні та романси.., II, 1956, 214); Ми йшли вперед на поклик безнастанний: «Війна палацам — вічний мир хатам!» (Сос., II, 1958, 325); // Сигнал; наказ. команда. Так на поклик муезина [муедзина] правовірний починає молитву… (Л. Укр., III, 1952, 680); Ще вранці — на поклик першого гудка — застрайкували найбільші заводи (Смолич, Реве та стогне…, 1960, 47); Місто дише напружено Навіть у сонній млі. Чуєш ти поклик, друже: — На кораблі! (Рильський, І, 1960, 297); — В атаку! В атаку! В атаку! — Немов у відповідь на цей поклик, весь плацдарм загримів канонадою (Гончар, III, 1959, 373); // Звук, крик, що кличе, застерігає і т. ін. Птруа… птруа!.. Горляний поклик все навертає крайніх [овець] в отару, тримає повідь у берегах (Коцюб., II, 1955, 321); Води напившися з ясного джерела, Вертаються вони під поклики пастуші, І хитро щуляться у перволітків уші… Хвилина — і табун мов буря понесла (Рильський, І, 1960, 257).
3. Те саме, що ви́гук 1. Якщо прийде журба, то не думай її Рознести у веселощах бучних, За столом, де веселії друзі твої П’ють-гуляють при по́кликах гучних (Л. Укр., І, 1951, 81); З іскрами радості в чорних оченятах, з веселим покликом: «їдемо, їдемо, на виноградник їдемо!» — вони зірвалися з-за столу (Коцюб., І, 1955, 186); До глибокої півночі краяв нам серця, час від часу пронизуючи темряву, надривний, розпачливий поклик збезпам’ятілої від туги Яринки… (Коз., Гарячі руки, 1960, 106); // Про звуки, які видають деякі птахи, звірі і т. ін. — Кру-кру! — лунає поклик журавлів, І слід по них в німому небі тане (Нагн., Вибр., 1957, 212); І вдосвіта, під ніжний поклик вудвуда прокинувшися на сіні під клунею, я довго подивлявся крізь вишневе листя — як сіріло і ясніло синє небо (Ю. Янов., V, 1959, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 29.