ПОМЕ́НШАТИ, аю, аєш, док.
1. Стати меншим розміром, об’ємом. Червоне кружало серед неба поменшало (Н.-Лев., II, 1956, 197); Хутір Маненький так звано тим, що в ньому було всього три хати. Та згодом він іще поменшав, бо зосталося тільки дві: одна згоріла (Гр., І, 1963, 402); Трупи позмерзались, поменшали (Тют., Вир, 1964, 540); // безос. Зменшитися кількістю. Час наближався до півночі, бо комарів поменшало (Ю. Янов., II, 1958, 197); Як помітила Докія, в чубі сина поменшало золотистих іскорок (Стельмах, II, 1962, 395); // Понизитися в рівні (про воду і т. ін.); спасти. Вода в річці поменшала.
◊ Не поме́ншає кого — не трапиться нічого поганого з ким-небудь, не зазнає втрат хтось. Чому його називали Мишунею? Та тому, що ніяке інше ім’я до нього не пасувало — ні Михайло, ні Мишко, ні Михась. Лише — Мишуня. Гаразд, нехай звуть, як хочуть, його од цього не поменшає (Ю. Янов., II, 1954, 129).
2. Обмежитися в силі, ступені свого вияву. Мені ділечка побільшало, А здоров’ячка поменшало (Чуб., V, 1874, 592); Астма мене не мучить. Бронхіт теж поменшав (Коцюб., III, 1956, 410); Стрілянина тим часом вщухла, і вітер ніби поменшав (Гончар, II, 1959, 369).
ПОМЕНША́ТИ див. поме́ншувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 115.