ПОМІЧНИ́Й, а́, е́, розм.
1. Прикм. до по́міч; // Признач. для подання допомоги кому-, чому-небудь; допоміжний. Інші йшли з боднарні, з магазину і від інших помічних занять (Фр., III, 1950, 187); // Який допомагає у виконанні якої-небудь дії, сприяє здійсненню чогось і т. ін. Та й пан тобі при тім помічний (Март., Тв., 1954, 125).
Не пода́ти помічно́ї руки́ кому і без додатка — не допомогти кому-небудь у чомусь.-Тратять наші громади свої права, свої грунти, свої ліси і тратитимуть до останку, якщо ніхто не подасть їм помічної руки (Фр., VI, 1951, 197); Сотні людей перейшли,не замітили бідака, не подав ніхто помічної руки (Ков., Світ.., 1960, 24).
2. Який сприяє виліковуванню, а також зміцненню й збереженню здоров’я; лікувальний. — Доктор казав, що слив’янка помічна для грудей, і звелів мені лічити груди слив’янкою (Н.-Лев., III, 1956, 185); Виростає [в лісі] всяке помічне зілля, як чорнобиль від слабих ніг,.. живокість, материнка й інше таке чудотворне зілля (Коб., III, 1956, 532).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 128.