ПОПІ́Д, прийм., із знах. і оруд. відмінками. Сполучення з прийм. попі́д виражають:
Просторові відношення
1. із знах. і оруд. в. Уживається при позначенні предмета або місця: а) під низ яких спрямована дія (знах. в.). Сідаю на ліжку, прислухаюсь тривожно і бачу, як попід двері, у шпарку, прокрався до мене червоний промінь (Коцюб., II, 1955, 258); [Антон:] Треба хитрувати: не можна через тин — лізь попід тин!.. (Кроп., І, 1958, 171); Павло зліз із печі і став зазирати то під стіл, то під піл, то попід лави (Тют., Вир, 1964, 367); б) під низом яких відбувається дія або міститься хто-, що-небудь (оруд. в.). Нева Тихесенько кудась [кудись) несла Тоненьку кригу попід мостом (Шевч., II, 1963, 411); Ігра їх така: беруться ключем за руки і, співаючи, пробігають попід руками першої пари (Мирний, V, 1955, 340); Гімнастьорки на спинах і попід пахвами темні від поту (Тют., Вир, 1964, 375); Воно [насіння] в нас було скрізь, де не повернись: в горщиках, у вузликах, на жердках у сінях, в повітці попід стріхою, в сипанках, в мішках та мішечках (Довж., І, 1958, 281); // з оруд. в. Уживається при позначенні предмета, покриву, шару і т. ін., під сподом або на зворотному боці яких відбувається дія або міститься що-небудь. Ідуть до церкви, а збирають каміння… кладуть за пазуху… Хтось бачив сокиру… попід полою… (Коцюб., II, 1955, 179); Коли береза ранньої весни Попід корою грає світлим соком, — Бере сокиру й свердла полісовщик, В корі сріблистій пробиває отвір І радісно до рани припадає Устами спраглими (Рильський, III, 1961, 168); // з оруд. в. Уживається при позначенні середовища, в глибині якого відбувається дія або міститься хто-, що-небудь. Мірно чалапали ноги. Щось наче велике жувало попід водою, жувало й ковтало згуки (Коцюб., II, 1955, 186); Попід землею йде далекий зброї гул… (Сос., І, 1957, 280).
2. з оруд. в. Уживається при позначенні особи або предмета, нижче від яких відбувається що-небудь або знаходиться хто-, що-небудь. Він сидів охляп на коні, довгі ноги в важких черевиках бовтаються в коня попід пузом (Тют., Вир, 1964, 78); Від тих довгих вій аж наче легка тінь лягла Шурі попід очима (Гончар, III, 1959, 395); Тільки-но баклан вирине із здобиччю, пелікан одразу ж вихоплює її й ховає у свій місткий мішок попід дзьобом (Наука.., 8, 1966, 10).
3. із знах. і оруд. в. Уживається при позначенні предмета або місця: а) вниз до яких спрямована дія (знах. в.); б) внизу біля яких відбувається що-небудь або знаходиться хто-, що-небудь (оруд. в.). Плутаючись у високих бур’янах, пролазячи попід кущами,.. вони [Остап і Соломія] долізли врешті до води (Коцюб., І, 1955, 337); Вони [село Старі Павлівці] розташувалися на горі й попід горою в мальовничих долинах (Довж., І, 1958, 387).
4. із знах. і оруд. в. Уживається при позначенні предмета або місця: а) до яких спрямована дія (знах. в.). — Знаєте що? Ходімо ми попід ту стіну. Там на ослон-чику постановимося (Мирний, III, 1954, 272); Здалося раптом Орлюку, що впав він.. в дідів човен.. Потім вода зникла, й старезний просмолений дідів човен поплив по траві,.. попід рідну хату (Довж., І, 1958, 287); Позбирав він біле пір’я в золотий рукав, Поробив він білі крила, до плечей в’язав, Ой злетів він попід хмари, злинув вище хмар (Рильський, III, 1961, 210); б) біля яких відбувається що-небудь або знаходиться хто-, що-небудь (оруд., рідко знах. в.). Легіні з дівками так хльоскалися попід церквою, що кожухи тріскали (Хотк., II, 1966, 36); Був у сусідки пес — Рябко кудлатий… Любив Рябко тинятись попід хати (Іванович, Перебендя.., 1960, 38); На вулиці, попід хатами, валялася деревня (Коцюб., І, 1955, 309); У кінці садка пасіка; попід деревом стоять вулики, з правого боку — курінь (Мирний, V, 1955, 141); // із знах. і оруд. в. Уживається при позначенні предмета або місця: а) вздовж якого рухається хто-, що-небудь, простягається або розташоване щось (знах. і оруд. в.). Лаврін сів на віз. Мелашка одійшла набік і пішла попід тином (Н.-Лев., II, 1956, 310); Кола відпровадив Тетю, а сам поволеньки пішов тротуаром попід кам’яниці навкруг палацу (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 19); Там, попід левади, обсаджені деревом, попід зелені, як рай, хутори простяглася стежка аж у Зарванці (Коцюб., І, 1955, 458); Попід стіною суцільні дерев’яні лави (Шиян, Партиз. край, 1946, 116); б) повз, мимо якого рухається хто-, що-небудь (оруд. в.). На селі стихло; хіба де стукне віконце, да проскочить попід ворітьми хисткий парубок (Вовчок, І, 1955, 71).
Обставинні відношення
5. із знах. і оруд. в., рідко. Уживається при позначенні явища або об’єкта дії: а) в зону дії якого потрапляє або спрямовується хто-, що-небудь (знах. в.); б) в зоні дії якого відбувається що-небудь або міститься хто-, що-небудь (оруд. в.). Не розважиш у смерті мене, Одіссею, Краще б я там на горі ратая бідним рабом Землю робив попід сонцем пекучим, останній з смертних (Зеров, Вибр., 1966, 117).
6. із знах. і оруд. в. Уживається при позначенні способу виконання якої-небудь дії. Незабаром увіходить Мелхола, дуже стара жінка; її ведуть попід руки дві рабині (Л. Укр., III, 1952, 148); Напрацьованими великими руками бере [мати] попід пахви сина і тягне снігами, не чуючи ні ваги, ні втоми (Стельмах, II, 1962, 386); Він брав свій глечик, підв’язаний попід вінця мотузком, і, розмахуючи ним, як мазницею, пхався до кухонного віконечка (Тют., Вир, 1964, 340); Грицько, як миша, нирнув попід руками і затерся між людьми (Мирний, І, 1954, 259); А ззаду — під руки і, обхвативши попід грудьми, до болю хтось тиснув і хрипло: — Ах ти ж, падлюко! (Головко, II, 1957, 174).
Причинові відношення
7. із знах. і оруд. в. Уживається при позначенні предмета, від дії якого відбувається або утворюється що-небудь. Немов попід копита орд схилилася трава (Перв., І, 1947, 53).
Відношення міри
8. із знах. в. Уживається при позначенні межі, до якої сягає висота чого-небудь. За садком видко було чиюсь хатину стареньку, снігові намети підходили їй аж попід віконечка (Л. Укр., III, 1952, 518); Трава аж попід руки.
Об’єктні відношення
9. із знах. і оруд. в. Уживається при позначенні предмета або місця: а) безпосередньо на які спрямована дія. Оповідали, що він у гніву забив ломакою вола. Ударив попід вухо і розколов голову (Коцюб., II, 1955, 28); Погонич од злості передавав ті [панові] стусани коням, лупцював їх немилосердно гарапником попід черево (Н.-Лев., II, 1956, 204); Гнат боляче вдарив його канчуком попід пузом. Кінь пішов (Тют., Вир, 1964, 188); А вона [Катря], наче вітер, степом гуляє, заливається реготом, бо індичата, підскакуючи в пазушині, лоскочуть її попід боками (Мирний, IV, 1955, 294); Вона урвала пряжу і, кинувшись до Малашки, почала з удаваною злістю штурхати її веретеном попід боки (Добр., Очак. розмир, 1965, 99); б) безпосередньо в яких відбувається дія. Дрож пробігав попід черевом коней… (Тич., І, 1957, 243); — Ріже мене і пече попід боками, — обізвався із хати жіночий старечий голос (Тют., Вир, 1964, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 200.