ПОРВА́ТИ 1, ву́, ве́ш, док., перех.
1. Різко смикаючи або надмірно натягуючи, розділити що-небудь на шматки; розірвати. — Ой лишечко! ще й намисто на мені порвете.., — заверещала Одарка (Н.-Лев., II, 1956, ’65); [Марта:] Треба взяти нові віжки, а то старі потрухли: лошак норовистий, та щоб не порвав іще (Вас., III, 1960, 103); Хотів Яків порвати газету, але Гордій заслонив і одвів його руку (Головко, II, 1957, 131); // Порушити цілість, суцільність, єдність чого-небудь. Зачепили, цуплять [шпали], з усіх жил напинаються, щоб порвати перед відступаючими полотно дороги, плахами розтягти залізницю по степу (Гончар, II, 1959, 122); // Смикнувши, відокремити що-небудь прикріплене, приліплене тощо; обірвати. Хто золоту порве струну, Коли у гуслях — дух Боянів..? (Рильський, II, 1960, 194); * У порівн. Музики разом стали, неначе струни порвали (Н.-Лев., II, 1956, 277).
◊ Кишки́ порва́ти [зі (зо, від) смі́ху (від ре́готу)] див. ки́шка; Порва́ти ду́шу (се́рце) кому — завдати мук, великого страждання. [Лицар:] Той порив порвав мені востатнє ржаву душу, її неволя ржею так посіла, а що порвало — героїзм чи розпач, сама ти зваж (Л. Укр., II, 1951, 218); Порва́ти жи́ли (ру́ки) — важко, багато попрацювати. — Ти звідки.. знаєш, що таке земля і чи дорожча вона за кров!? Зароби її перше, порви спершу свої жили на ній! (Стельмах, II, 1962, 116); Порва́ти кайда́ни (ланцюги́, пу́та) — визволитися з неволі, здобути волю. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте (Шевч., І, 1963, 354); Щоб тебе́ (його́, вас і т. ін.) на ку́сники порва́ло, лайл. — уживається як прокльон. — Щоб же тебе на кусники порвало! — причитала Явдоха (Тют., Вир, 1964, 393).
2. Зробити дірявим, подраним що-небудь; зробити дірку в чомусь. Скинув [Федір] верхню сорочку, мабуть, для того, щоб не порвати її при боротьбі, і, розставивши ноги та вбравши голову в плечі, став підчигувати [підстерігати] свого супротивника (Тют., Вир, 1964, 234); — Запас кишені не порве, — промовив боєць і кинув половину риби собакам (Багмут, Щасл. день.., 1959, 189); // Зносити до дірок (одяг, взуття). Я.. доношувала тільки дядинине рам’я! Бувало носить вона, носить, порве на шмаття, та тоді вже й мені (Мирний, І, 1954, 72); // Заподіяти рани, укрити шкіру подряпинами; поранити. Не раз і не два кидались офіцерські роти на щодень зростаючі укріплення.. і, нічого не досягши, порвавши руки на колючих дротах, ні з чим відкочувались назад (Гончар, II, 1959, 351); // розм. Зіпсувати, пошкодити, пощербити і т. ін. що-небудь. Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло, а ти не сердився й навчав (Сос., II, 1958, 369).
3. Розтрощити, зруйнувати що-небудь вибухом; висадити в повітря. Туркенич наважився. Гримучою сумішшю водню порвав газову систему (Рудь, Гомін.., 1959, 8); Міст війна порвала динамітом (Гонч., Вибр., 1959, 199); // Зруйнувати дією тиску, великим напором і т. ін. Ще такий один день і — вода здійме ту кригу вгору, порве-поламає і понесе вподовж себе, б’ючи одну об одну… (Мирний, III, 1954, 66); Горно палало малим вогнем, щоб зразу посуд не порвати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 327).
4. Покусати кого-небудь, подрати одяг на комусь (про собаку, вовка і т. ін.). Підеш по селу, так собаки порвуть (Сл. Гр.); Чую, хтось іде у комору, ступає по сходцях [східцях], а Галя кричить: — Не ходи, Харитино! укусить! порве! Не ходи… (Мирний, І, 1954, 84); Одного разу, пізно ввечері, коли табун перебував поблизу дубового байрака, вовк напав на стару кобилу, що якось відбилася від гурту, і порвав їй стегно (Добр., Очак. розмир, 1965, 42); // Загризти, заклювати на смерть (про собак, хижих тварин і птахів). Згребе [орел] її [вівцю], за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м’яса, сидить, забризканий кров’ю, на вершині могили і знову куняє, спочива (Гончар, II, 1959, 31).
ПОРВА́ТИ2 див. порива́ти1.
ПОРВА́ТИ3 див. порива́ти2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 250.