ПО́СПІХ, у, ч.
1. Дія і стан за знач. поспіша́ти. Скорий поспіх — людям посміх (Номис, 1864, № 5580); Служба поштова більше, може, ніж яка-будь інша, крім залізничої [залізничної], вимагає строгої пунктуальності і уваги, зверненої на кожду найменшу дрібницю, а при тім якнайбільшого поспіху (Фр., II, 1950, 313); Жірондист кидається до пера, рука тремтить від поспіху і непевності в думках, далі він кидає перо, нічого не написавши (Л. Укр., II, 1951, 178); Підсвідома певність небезпеки викликає поспіх (Ю. Янов., І, 1958, 149); Поспіх [Мацієвського] передавався інженерам, технікам, десятникам і всьому півторатисячному загону робітників (Ле, Міжгір’я, 1953, 148).
Без по́спіху — не поспішаючи, не хапаючись; неквапливо, без метушні, повагом. Без зайвого поспіху, розважно давав Богун свої накази (Кач., Вибр., 1947, 276); Василинка і робить все без метушні, і мову веде неквапливо, і обідає без поспіху, вона мовби якось і Лінину нервовість вгамовує своєю поважністю, заспокоює рівною тихою усмішкою, і здоров’ям, і поглядом на світ (Гончар, Тронка, 1963, 271); За по́спіхом; З по́спіху — поспішаючи; через те, що поспішав (поспішала і т. ін.). — А де ж твій картуз? Лап він за голову, — нема картуза.. Мабуть, як вискакував зо зрубу, якась гілляка збила, а він за поспіхом і не помітив того (Гр., І, 1963, 448); Увійшовши у вагон, черниці заметушились, шукаючи місця й не бачачи з поспіху, де є вільне (Григ., Вибр., 1959, 370); З поспіху, а то з перестраху Улянка спотикалась і розсипа́ла без пуття пісок (Л. Укр., III, 1952, 665); З по́спіхом: а) дуже швидко. — А де ж ваші діти?.. Максим вклонився і з поспіхом задроботів [задріботів]: — От вони, старшино! (Коцюб., І, 1955, 37); б) похапки, похапцем. З гарячковим поспіхом припала [Гінда] до скриньочки, де держала між своїми речами в коробці від сірників кількома шматочками зав’язані гроші (Кобр., Вибр., 1954, 72); У (в) по́спіху — поспішаючи, кваплячись. — Панисько наблизився до свині і своїм ножем розтяв на ній посторонки так шпарко, що в поспіху покалічив свинячі ноги (Фр., III, 1950, 212).
2. заст., рідко. Успіх. Почав Якимко вчитись. Не раз тішив він батька і вчителів незвичайним поспіхом у науці (Н.-Лев., І, 1956, 176); Бажаю Вам всякого поспіху на науковому полі (Л. Укр., V, 1956, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 356.