ПОТАЄ́МЦІ, рідко ПОТАЄ́НЦІ, присл., розм. Те саме, що потає́мно. Вчора місцеві школярки приходили. Долаючи власну сором’язливість, розпитували про майбутній фільм, а потаємці, мабуть, надіялись: чи не візьмуть і їх хоча б для масових сцен? (Гончар, Циклон, 1970, 118); Потаємці, крадьки, нахильця [нахильці], непомітно.. — це Пазя вміє, не треба її вчити! (Март., Тв., 1954, 413); Дочка Христина втекла вночі через вікно й потаєнці повінчалась з сусіднім дідичем Милашкевичем (Н.-Лев., V, 1966, 142); Забігають [французькі робітники] білизну дати випрати, а дехто потаєнці і до пасії своєї заскочить (Бурл., Напередодні, 1956, 417).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 394.