ПОТИ́СКУВАТИ, ую, уєш і ПОТИСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОТИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. поти́снув, нула, ло і поти́с, ти́сла, ло; док.
1. перех. Стискати (чиюсь руку, пальці) на знак привітання, знайомлячись або виражаючи які-небудь почуття. — Я дуже рада за тебе, — потискуючи Саві руку, сказала Ольга Коршунова, коли новий чемпіон прийшов і сів на своє місце (Собко, Стадіон, 1954, 423); — Бичків половлюєш? — мружиться Дорошенко, потискаючи руку колишньому своєму однокашникові (Гончар, Тронка, 1963, 335); Офіцери мовчки потиснули один одному руки і розійшлися на короткий фронтовий спочинок (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 115); Із штурвальної рубки зійшов капітан, Мені руку потис, як другу (Забашта, Нові береги, 1950, 28).
2. тільки док., перех. і неперех., розм. Натиснути на кого-, що-небудь; трохи або злегка стиснути щось. Притулився [Дмитро] плечем до ноги Марусі і м’яко її потис (Хотк., II, 1966, 137); В тій хвилі князь потис за срібний дзвоник — Се знак тиші (Фр., XII, 1953, 353); Алебастрова, з очима кольору небесної блакиті лялька, коли їй легенько потиснути пупчика, соромливо пищала (Кач., II, 1958, 384); * Образно. Лихо, як ніченька, чорне, Так тебе часом огорне, Так тебе всього потисне, Що не дивився б на світ… (Граб., І, 1959, 353); // перен. Натовпом, штовхаючи один одного, піти кудись. Казань відбулася перед церквов [церквою].. Гуцули потисли туда [туди] і збилися такою лавою, що нею хиляло, як хвилею на морі (Хотк., II, 1966, 68); // перен. Наступаючи, відтіснити супротивника з зайнятих ним позицій. — Фашисти лютують, напирають, як оскаженілі, хотять [хочуть] вибити нас із захоплених позицій. І таки потиснули (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 25); Червоних з околиць потисли, І от, у поблисках криці, Над Монмартром вузьким нависли Версальські збройні убивці (Рильський, Зим. записи, 1964, 112).
3. неперех., у сполуч. із сл. плечима, розм. Піднімати й опускати (плечі) на знак нерозуміння, здивування і т. ін.; знизувати (див. зни́зувати2). Дивувався й Оксен постійним вимогам Дороша відпустити Павла для роботи на фермі. — Ну що ти в ньому побачив? — потискував плечима Оксен (Тют., Вир, 1964, 130); — То ваша знайома чи родичка? Він тільки потис плечима. З чого може взяти людина, що випадкова на вулиці узбечка повинна доводитись йому ніким іншим, як тільки родичкою? (Ле, Міжгір’я, 1953, 36).
4. неперех., перен., розм. Лютішати, дужчати (про мороз, холод і т. ін.). Мороз потискав, мов скажений; у повітрі літали малесенькі платочки снігу (Фр., I, 1955, 237); — Зима ось-ось потисне, — подумала вона, — а ні я, ні Остап не маємо чим загорнутись, треба заробляти (Коцюб., І, 1955, 373); Однієї ночі потис морозець, і розкисле болото закостеніло (Мак., Вибр., 1956, 588).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 408.