ПОТОВКМА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм.
1. Те саме, що потовкти́ 1. Краще її [картоплю] зварити, тоді почистити та потовкмачити (Чорн., Визвол. земля, 1959, 8).
2. фам. Побити. [Сонька:] А щоб вам чортяки ноги повивертали, щоб вас бенеря потовкмачила!.. (Кроп., IV, 1959, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 413.