ПОТУПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПОТУПОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., розм.
1. Піти, побігти з тупотінням. З жадібними очима ближче до веранди швидко потупотів дідовий [дідів] рід (Вас., Незібр. тв., 1941, 84); — Держи! Лови його! Лови! — загукали надворі й потупотіли на город (Епік, Тв., 1958, 296).
2. Тупотіти, тупотати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 433.